Пам’ятаєш, біля хати
росли дві тополі.
Почне вітер колихати
бува їх поволі,
Загуде над димарями,
зашумить у кронах.
Ще нема у хаті мами,
землю ніч хоронить.
Каганці мигтять, на печі
оживають тіні,
жахом видиться малечі
їх палахкотіння.
Хвіртка скрипнула, в оборі
зітхнула корова,
Мишка пискнула в коморі,..
тиша, ані слова.
Наче струни, наче стріли
напряглися душі ...
Раптом в небі загорілись
зорі наче груші.
Місяць виринув з-за хмари,
освітив долину,
На долині, як в тартарі,
жах кущі розкинув.
Наче древні яничари
табори розбили,
Не то грішні після кари
копали могили.
... освітив і знову згас,
сховався за хмари
І одних покинув нас
на нічнії мари.
Але ми вже не лякались -
тато й мама йшли,
До діток своїх вертались,..
а ми ж спали і росли.
Пам’ятаєш біля хати
було дві тополі ...
Ой, не треба сумувати
Та про наші долі!..
Присвячую рідним сестрам.
Дуже гарний твір. Ми всі вийшли з сільського дитинства.Це велике щастя.А тепер про ментальність.Подивився звідки пишем.Легендарный Севастополь,неприступный для врагов.В голові каламбур.Появився образ ворога.Подивився фото. Зауважав.Прочитав пару творів.Близька людина.
Не гнівайтесь за такий екскурс.
Горжусь,що заочно познайомився з такою людиною.
Ivan Kushnir-Adeline відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам! Адже головне не те в якому костюмі людина, а те що в людині, яка в цьому костюмі, є людського. Так, твір від душі і без фальші.
Відвідав запропоновану Вами сторінку..., вона як сповідь людської душі про людське. Дякую! Я з Вами, Володимир.