Віднеси мене, думко,
десь за обрій життя,
де туманом повиті
острови забуття.
Чорна магія ночі
у мій дім увійде,
вогник істин праотчих,
ніби зойк, спалахне.
Мертві квіти під ноги
вічність кине мені,
я розбиті дороги
загублю у пітьмі…
І забудуться очі,
і розтануть слова,
ніби пісня дівоча,
ніби юність моя…
Більш тебе не згадаю,
не покличу у сни, –
в забутті не буває
ні чудес, ні весни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2024
автор: Світлана Березняк