«Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі…»
(Франческо Петрарка)
Порожнеча трамвайних колій:
Оберемок кульбаб – для вінку,
Що обернувся в годинника:
Показує час для крислатого дерева
Пізнання добра і зла актуального –
Коли цвісти, коли зеленіти,
Коли плоди губити в траву-безодню
Безіменну, густу – наче чорне дзеркало:
В яке дивишся, а бачиш мурах і коників:
І не знайти жодного соковитого яблука:
Лише мушлі-каурі: теж достиглі.
А святий Станіслав на дорозі-пустищі
Голосить про місто вічної молодості:
Нам про нього мріяти, а йому плакати,
Комусь мурувати, комусь нидіти.
Комусь – не нам, тамплієрам таємним.
Як ніч – то Кабірів згадую –
Друзів вогню, світил і землі чорної,
Масної як Всесвіт. І такої ж темної.
Місто, де жодної трамвайної колії,
Жодної рейки пожежної, алярмової
(Кому бити, кому слухати, кому чавуніти)
Місто, де кульбаби щовечора пахнуть
Медом сонячним та чорними бджолами,
Де святий Станіслав написав на цеглинах
Пророцтво.
Так ніхто не пише,не всім дано...Правда,без 0,5не завжди можна все докумекати що автор хотів донести до читача,а що заховав під купою циганських спідниць і чому.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У кожного автора свій підхід до літератури, свій спосіб творення тексту і пошуку істини.... Я пишу ось так - можливо, пишу тільки для обраних читачів - хто зна.... Але мені пишеться саме так.
гарна присвята рідному місту автора що до 1962 року називався Станіславом названий засновником графом Потоцьким на честь Святого Станіслава
описана мрія мешканців міста відродити ідею трамвая яка зниділа перед 1914 роком і зробити його реальністю
респект
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Станіслав то не рідне місто для мене. Просто це місто, де я живу майже 25 років.